Коблеве, Лазурный Берег

За і проти відпочинку на курорті Коблеве

Надумалися ми з Альоною відпочити на морі. Звісно, в цьому нічого надзвичайного немає, та надумалися ми за кілька днів до безпосереднього відпочинку. Часу на роздуми і пошуки хорошого місця було замало, але дружина моя в таких справах дуже прагматична і навіть, не побоюся цього слова, дотошна :) В Крим їхати нам би не вдалося – в першу чергу через брак квитків на поїзд. А мені, чесно кажучи, Крим вже набрид. Природа там гарна, і море відносно чисте, але кожного разу він мені видається резервацією колишніх совків. Коли ми вперше повезли Даньку на море, а це було в 2005 році, вибір було зроблено на користь Євпаторії. А як же інакше? Адже саме це місто асоціюється з дитячим відпочинком. І перше враження, озвучене Альоною, було наступним: «Я не знаю, якими грошима розраховуватися в крамницях». В магазинах дуже кортіло платити хамовитим продавцям совєцькими грошима. Ну, і їхня реакція на українську мову – це треба було бачити. :) В інших місцях, де нам доводилося відпочивати, було по-різному. В Стерегущем (Бакальська коса) нам дуже сподобалося, але до нормального пляжу доводилося дуже довго йти. В Піщаному (Азовське море, поблизу Керчі) також до моря було далекувато, хоч і через досить прикольну лісо полосу. Подібна ситуація була в Береговому Бахчисарайського району + там в другій половині дня нереально було купатися в морі – постійно штормило і вода була дуже каламутна.
Найголовніший аргумент проти Криму – далеко. Поїздом – ще куди не йшло, а от в мікроавтобусі витримати 8-10 годин з 5-річним шкетом на руках – нереально.
Коблево, Рибаковка і ще кілька місць – з-поміж них і вибрали перше. Дуже швидко знайшли перевізника, який ганяє туди в курортний сезон. Автобус Sprinter, досить комфортабельний, але без фанатизму. Зазвичай цей перевізник возить торгашів до Одеси (7км) і Хмельницького. Пасажирських місць – здається 14, місця для ніг достатньо. Кондиціонер, але включався він всього на 15хв, і то по дорозі назад. Власне, потреби не було, вистачало і люків. Оскільки високий сезон ще не почався, пасажирів було небагато – шість дорослих і двоє дітей місця вистачило на всіх з запасом :) Туди виїхали о 6 ранку, нас підібрали біля готелю Рось. Все чітко, без запізнень. В Коблеве прибули близько 11:30, відповідно в дорозі були п’ять з половиною годин. Назад малися виїхати об одинадцятій ранку, але щось там у них трапилося, за добу пере телефонували, вибачилися і вказали новий час – сьома ранку. До Білої Церкви їхали швидко – вже об 11:15 ми були на Таращанському масиві. В дорозі були 4 години 15 хвилин. Їхали швидко, але також без фанатизму.

Тепер про саме Коблеве. В минулому я чув різні відгуки, в основному стосувалися дорожнечі відпочинку і продуктів, а також загаженості. Маю підстави стверджувати, що то все в минулому.
Про позитив:
1) Ціни на проживання гуманні. База, на якій ми зупинилися (про неї нижче в деталях), пропонувала проживання з харчуванням за 99грн і навіть дешевше.
2) Ціни на продукти харчування – на рівні з нашими. Ми надибали два супермаркети якоїсь місцевої мережі «Моя країна», а також один – «Віртус». Відносно дорогими є молочні продукти, все інше – в межах розумного. 5-6 літровий бутиль негазованої питної води коштує від 8 грн і вище (Моршинська, приміром, і у нас в Сільпі 16 грн!)
3) Харчуватися можна готовою їжею, придбаною на базарчиках, чи просто навіть в якісь кафешці. Наприклад, заклад Brazil (вночі – НК, вдень - фастфуд). Ми туди частенько заходили на молочний коктейль (ммммм, смакота!). Так от, перша страва + м’ясна страва + гарнір обійдуться менш ніж в 20 грн.(2.5 долара США). Порції невеликі, але достатні, щоб наїстися. З салатом – 30 грн. Тут же поруч – базарчик «Мини-Привоз». Привітні місцеві жіночки пропонують на вибір домашні страви. Середнього розміру свиний биток або великий куриний – 10грн. Порція салату (грамів 150-200) – близько 10 грн. Гарніри на вибір. Ми кілька разів купували там перекус, можу запевнити – все смачне і зовсім не отруйне :)
4) Пляжі відносно чисті. Нам вдалося навіть побачити в роботі машину для пересівання піску, але не беруся стверджувати, що вона чистить всю прибережну територію кожного дня. А от крупне сміття прибирали регулярно. Близько 8 вечора збирають сміття з урн вздовж берега.
5) Інфраструктура досить розвинута – чесно кажучи, я навіть не очікував побачити таку кількість кіосків, кафешок, клубів, атракціонів і т.д.
6) На відміну від Криму, люди в Коблевому в основному ввічливі і привітні. Нахабство з боку продавців і близько не почуєш. На українську мову реагують позитивно, охоче нею розмовляють.

Про негатив:
1) Проживання зі зручностями коштує грошей. Причому різниця в ціні може бути не такою значною, а от зручностей в бюджетнішому варіанті буде менше помітно. В основному, в найдешевшому пакеті ви отримаєте кімнатку з мінімальними меблями. І все. Зручності – надворі. Гаряча вода – по графіку і за додаткові гроші.
2) Вода в місцевому водогоні – солона. Не така солона, як морська, але пити її просто неможливо, митися – ще хоч якось можна змиритися. На базах, принаймні на нашій, їжу готують на цій же воді. Навіть компоти, чай і каву.
3) Велика кількість кафешок і клубів = бум-ца-ца до ночі. Доведено емпірично. Щоправда, ми настільки виснажені були до кінця дня, що вирубалися досить швидко. Думаю, до 12 точно брязкають, а от десь о 1й ночі стає тихо.
4) На пляжах смітять. Активно і регулярно. У мене з цього приводу в лексиконі з’явилося «нове» лайливе слово – «Гондурас». Нічого проти країни з аналогічною назвою я не маю – та маємо ми в Україні думку, що саме нашу країну слід було так назвати. Мені ніяк в голові не вкладеться – як можна обгортку/пусту пляшку/окурок/чи ще казна що кинути ПІД НОГИ? Якою, вибачте, паршивою свинею треба бути, щоб гадити собі під ноги, а тоді жалітися яка у нас погана, запаскуджена країна, і як нам тут погано живеться! Якщо в минулі роки я мав чітке враження, що смітять більше відпочиваючі з РФ, то в Коблевому все змінилося. Тут «наших» більше, ніж росіян чи білорусів. І належність до позорного «совка» прослідковується дуже чітко. З іншого боку, може це зі мною щось не так? Може стандарти «правильності» поведінки в суспільстві зависокі ставлю? Як написав один юзер в форумі БЦ-сіті «Это мы ненормальне, а не они». Боюсь, він правий. Бути вихованим, чемним, культурним стало немодно. Модно вести себе так, як заманеться. Анархія в головах кількох поколінь – бо «гадять» всі, від старого до малого.є
5) В останній вечір взагалі трапився вкрай неприємний інцидент. Відразу після вечері, близько 8 вечора ми, як завжди, вирушили в прогулянку вздовж берега. Десь в цей самий час працівники сфери водних розваг прибирають своє причандалля – водні мотоцикли, надувні конструкції і т.д. Ми були від них метрів за 50-70, як один з них включив активну колонку (накшалт тих, які використовують з електрогітарами – термінами відповідними не володію, точно назвати через це не зможу) і включив на повну гучність якусь підпільну «поезію» накшалт вульгарного Леся Подерв’янського, тільки російською мовою. «За№%:?ла Тимошенко, за№;%:?*л хтось там ще». Та такий вже «смачний» мат, та добірний, що мене мало не стоншило. Ми відповідно, почали в слух обурюватися, затуляючи дитині вуха. Хтось з рятувальників, чия будка знаходилася ближче до нас, почав до них гукати через гучномовець «Ідіоти, виключіть це неподобство», реакція на це була взагалі несподівана – «діджей» знизав плечима і навіть пальцем не поворухнув. Моя активна жестикуляція з натяками на Даньку (5-ти річний хлопчисько) також не допомогла. За кілька секунд ми були поруч і більш активно попросили виключити ту огиду. І що ви думаєте? Чудак просто зробив тихіше. Але не виключив! Ми були шоковані. І лише коли їм нагадали про те, що страх у них таки колись був, але вони його, вочевидь, загубили, гидота була виключена. Альона їм просто сказала «Ви нікого не поважаєте – то поважайте хоч чиєсь дитинство і чиюсь старість» (точно не пам’ятаю, але щось в цьому роді). Всі вони понурили голови, крім одного – той відповів, що дитинства він нормального не мав. Йому в свою чергу було запропоновано подібні претензії виставляти його власним мамі й татові. Власне, на цьому інцидент був вичерпаний. Ніби й добро перемогло зло :) Але: на пляжу в цей самий час знаходилася значна кількість відпочиваючих. З дітьми. І жоден – я повторюю – жоден!!! навіть голови не повернув. Мені хочеться надіятися, що все сталося так швидко, що люди просто не встигли зреагувати. Але, як кажуть, надія помирає останньою….



Тепер трохи про саму базу. «Лазурний Берег». Є ще одна, під назвою «Лазурная», то це не вона :) До моря дуже близько - це так звана "перша лінія".
На перші чотири дні нам пощастило забронювати «напівлюкс», а інші три дні ми мали жити в «стандарті». Напівлюкс обходився 139грн з кожного, стандарт – 99 грн. Можливе поселення дітей без місця, за 8 грн на добу.
Що включає в себе «напівлюкс» - почнемо з плюсів:
1) Двомісний номер. Два ліжка, дві тумбочки, одна шафка, один журнальний столик.
2) Телевізор. Кольоровий. Маленький. 14 дюймів. Є можливість підключати зовнішній відео пристрій (тюльпани, вони ж RCA). Ми цим і скористалися – щоб не таскати з собою ноутбук, взяли невеличкий медіаплеєр з відповідним інтерфейсом. Даня дивився мультики, а всі разом подивилися два епізоди «Зоряних Війн».
3) Холодильник. Маленький. «Самсунг». Нешумний.
4) Металопластиковий пакет з антимоскітною сіткою. З огляду на полчища комарів – актуально дуже.
5) Санвузол в номері. Гаряча вода (бойлер).
6) Кондиціонер.
7) Окремий вхід (для номерів, які знаходяться на першому поверсі). Вікна виходили в бік моря (№418)

Мінуси:
1) Мурашки. Актуально для першого поверху.
2) Бойлер – один на дві кімнати, до того ж, дуже шумний.
3) Каналізаційні труби прокладені в житлових кімнатах (підозрюю, що це актуально не для всіх кімнат). Відповідно постійне журчання води в кімнаті – гарантоване.
4) Круг на унітазі був на кілька розмірів менший, чим потрібно.
5) Крани і змішувачі у ванній – не просто допотопні, а ще й убиті.
6) Вентиляція якщо і є, то не працює. Сирість неймовірна, навіть якщо літеплою водою митися. Виручав кондиціонер, який чудово справлявся з вологою, хоч і не надовго.

В призначений строк довелося переїхати в номер побюджетніше. Причому адміністратор (вельми приємний чоловік) намагався нас прилаштувати в аналогічні умови, та не вдалося – тим більше, що час переселення випадав на п’ятницю, а на вихідні все було заброньовано. Хотів він нам також запропонувати кімнатку в сусідній базі, але нам вона не сподобалася категорично – сонячна сторона (принаймні вранці і в обід). Залишилися в цій самій базі, але перебралися до «стандарту». Що в себе включає таке поселення (позитив):
1) Два ліжка. Дві тумбочки. Одна шафка. Один журнальний столик. Умивальник (холодна вода). Балкон. Металопластиковий пакет з антимоскітною сіткою. Настільний вентилятор.
2) Холодильник. Самсунг. Аналогічний тому, що був в напівлюксі. Тихий.
3) Вікна на північ (№453). Сонце видно було тільки рано-вранці (до 8-9 ранку) і увечері (після 19:00). Потреби в кондиціонері не було зовсім – навіть вентилятор ми включали всього двічі.

Негатив:
1) Третій поверх – але насправді не критично.
2) Туалет один на цілий поверх. Брудний і смердючий. Унітази – «домашні», типу «трон» )))))) хоча для громадського використання напрошується тип «вокзальний». До того ж прибиральницям їх би мити було простіше.
3) Частенько в крані води не було. В туалеті також. Від цього сморід посилювався.
4) Душ – два варіанти: а) холодний, в будь-який час, б) теплий – після 5 вечора, і тільки за гроші. Для мешканців Лазурного Берега – 4 грн, для всіх інших – 5 грн. Вкрай незручно, але що поробиш.


Харчування в «Лазурном Береге»

В принципі, щоб сказати, що стовідсотково воно погане – не можу. Зовсім як в дієтичній їдальні на Гординського в Білій Церкві. На смак – дуже нейтральне. Супи водянисті. Молочні каші біля молока тільки стояли. Коньок кухні – фарш, з якого вони робили котлети, фрикадельки і млинці з м’ясом. Фарш один і той же. Порції мізерні, можна сказати – дитячі. Даня наїдався, а от нам з Альоною точно не вистачало (хоча по телефону нас запевняли, що порції достатньо, щоб наїстися самому і нагодувати дитину). Майже до кожного прийому їжі на стіл клали як не сок-желе харківського виробництва, то якесь печиво, чи цукерки, чи вафельки. Як на мене, краще б страви повноцінні готували – а пундики ми і самі собі купимо, причому такі, які нам видаються кращими. За одним столом з нами сиділи літні люди – брат і сестра, вона з Молдови, він з РФ. Солодке вони не їли з огляду на стан здоров'я – виходить, що вони переплачували за те, чим не могли скористатися? Нам, власне, від цього погано не було – бо вони віддавали солодощі нам, але факт є фактом. Особливої уваги заслуговують компоти і чаї, які тут готують на солоній воді. Бридота. Пити не раджу. Зауваження зустрічаються працівниками кухні «в штики». Мають нахабство в очі стверджувати, що вона не солона. То це таке: ми з собою возили невеликий електрочайник, і проблем не мали. Кип’ятильник також вирішує дану проблему, в поєднанні з чистою прісною водою, звісно.
Слід відмітити, що в останні два дні порції «поправилися», підозрюю, це супроводжувалося приїздом начальства з Молдови (там велика частина всіх баз відпочинку ще з совєцьких часів – молдавські, тому і відпочиваючих з Молдови дуже багато. До слова – розмовляють переважно молдавською мовою, але російську добре розуміють, хоч і не дуже впевнено нею спілкуються).
Якось Альона взяла в столові почитати книгу скарг – і була вражена: негативних відгуків дуже мало. В основному панегірики, слова подяки і т.д. і т.п. Таке враження, що самі працівники бази туди пишуть (до речі, їм на столи порції більші подають, ніж відпочиваючим – ми в цьому кілька разів пересвідчувалися) Негативних відгуків – пару штук на сезон. Причому запам’ятався один: працівникам столовки зробили зауваження щодо якості їжі і розміру порцій, на що була отримана усна відповідь «Не подобається – забирайте гроші і харчуйтеся деінде». Отаке. Вартість харчування, до слова буде сказано, декларується в 65грн. Суб’єктивно, те, що там подавали, тягнуло від сили гривень на 30 (без врахування пундиків). Якщо відмовитися від харчування, вони відшкодовують всього 45грн.


Власне, ніби все. Як щось пригадаю – відредагую написане.

P.S. Дуже важливий момент: відпочиваючим в «Лазурном Береге» на руки чіпляють зелененькі браслети з міцного водостійкого паперу. Ексклюзив, можна сказати :) «Нашого брата» видно на пляжі за кілометр. Дана приблуда дає знижку в 1 грн в теплому душі, 1 безкоштовний кисневий коктейль і одну на вибір процедуру (соляна печера, масаж і ще там щось). Ну, і дозволяє працівникам відсліжувати пересування чужих територією бази (але це, за моїми власними спостереженнями, дуже теоретично) :)

ЬІ

Немає меж для вдосконалення :) Продав я свою 30D, і тепер маю два тижні чекати приїзду Canon EOS 1D mark II. Так-так, це та сама професійна тушка, яка наробила чимало фурору в свій час. Виявляється, через 5 років вона так само залишається конкурентоздатною. Тести показують, що аж до ISO 1600 вона мало відрізняється від сучасних мейнстрімових рішень як то 50D i 40D. А от по точності автоматичного фокусування вони взагалі йому не рівня.
От і побачимо, як то воно - фотографувати репортерським агрегатом.
Є і незручності. Найперший, з яким мені вже довелося стикнутися - кроп 1.3. Це значить, що наявні EF-S об’єктиви вже не підійдуть. Тепер доводиться шукати щось на широкий кут, поки всі дороги ведуть до Tamron 17-35/2.8-4.0. Аналоги від Sigma відразу відкинув, подивившись фото з нього в інтернеті. На Canon 16-35/2,8L, і навіть на старенький 17-35/2,8L - треба рік працювати, так що вони поки гуляють лісом. Тищу баксів я знаю як витратити ефективно. Так що поки буде Тамрон. Добре, що штатник - єдине, що довелося поміняти. У мене ще залишаються Canon 70-200/4L USM i Tokina AT-X 400AF SD (400/5.6) - обидва скла повнокадрові. Але і це не все - ще є цілісінька купа ручнофокусних об’єктивів: EBC Fujinon 135/3.5, 55/1.8, 28/3.5, 50/1.4, 75-150/4,5, совєцький макрик МС Волна-9 і багато інших.
Хотілося б щось світосильне в портретному діапазоні. Поглядав всю весну на корейський Samyang 85/1.4, чудо а не об’єктив, а також на макрик Canon EF 100/2.8 USM. Втім, поки не зрослося. Можливо на наступний рік, якщо все буде гаразд.

Фотопоневіряння

Якщо хтось думає, що мої поневіряння з фотоапаратом скінчилися, то серйозно помиляється :)
В грудні 2008року я зібрався з думками, заручився згодою Альони, підкріпив це все простим везінням, і придбав Canon EOS 400D kit, причому всього за 400доларів, з пробігом всього 8 тисяч і цілим роком остаточної офіційної гарантії. Сподівався, що це надовго, але всього через 3 місяці зрозумів, що мені не так вже й безхмарно. Оскільки адекватні об"єктиви (я вже не кажу про L-ки) коштують досить таки немало, а нікчемне кітове скло є нормальним тільки на зажатій до 8 діафрагмі, спробував користуватися старими об"єктивами з різьбою М42. Перехідник без підтвердження АФ було придбано за 100грн. Двоюрідний брат Саша Никоненко подарував пречудовий макрооб"єктив МС Волна-9 (50/2,8), зовсім випадково дістався Гелиос 44-4М (58/2) в ідеальному стані, а на барахолці фото.юа знайшов телевик/портретник EBC Fujinon-T 135/3.5 всього за 200грн, з доставкою Автолюксом з Одеси. Це був дуже добрий початок.

EBC Fujinon-T 135mm/3.5 @ 5.6

_______



_______

Волна-9


_______

Дякуючи цим об"єктивам я зрозумів, що маю потребу в техніці дещо вищого рівня. Мене категорично не влаштовував темний і маленький видошукач 400ки, тому вибір було зроблено майже відразу - 30Д. Там і пентапризма, і більше функцій, і ергономіка зовсім іншого рівня. Ціни у нас на них просто були нереальні, тому вирішив просити когось, щоб придбали для мене на аукціоні ebay. 400Д була успішно продана за 450доларів (от вже трохи навіть заробив), і я почав шукати підходящий для придбання варіант. На очі трапилося оголошення про продаж абсолютно нового Canon Rebel XSi (американський аналог 450D) за смішних 450доларів. Це при ціні в 600 на новий у нас. Ну, гарантії, звісно, не було, але я вирішив, що втрачаю мало. Купив. Видошукач, звісно, більший і яскравіший, ніж у 400Д, але всеодно це було не те, чого я хотів. 450ка шуміла на високих ІСО помітно сильніше, ніж 400ка, ну, і прориву в ергономіці теж не відбулося. За кілька тижнів продав його за 500уо в БЦ. А ще через пару тижнів аукціон було виграно, і апарат 30Д за 420уо вже був моїм. Залишилося почекати всього 1,5 місяці, доки привезе його Evan Bowers. І тут я дізнаюся, що один знайомий київський фотограф продає свій резервний 30Д. Причому всього за 500уо., в повному комплекті, навіть із залишком гарантії, і пробігом всього в 4-5тисяч кадрів. Розмова з ним дала додатковий бонус, і за 470 американських грошей я став вельми щасливим власником Canon EOS 30D, та ще й кратку Sandisk CF Utra IV на 2Gb отримав бонусом.

Друга тушка не виявилася марно придбаною - її у мене відкупив мій добрий друг Андрій Помаз, весільний фотограф зі Сквири.

З часом трохи обріс об"єктивами. Придбав спочатку Мир-1В (37мм/2,8), потім Tamron Adapt-A-Matic 70-220/4.5, Tokina 28mm/2.8. Два останні були пізніше продані(очікування не зовсім виправдалися), і придбано Canon EF 100-300/4.5-5.6 USM. Це поки перший і єдиний об"єктив такого класу у мене. Ще чекаю приїзду EBC Fujinon-Z 75-150/4.5. Сподіваюся, він стане штатним портретником, доки не назбираю (чи зароблю) грошей на Canon EF 85mm/1,8.

Canon EF 100-300/4.5-5.6 USM


_______


_______






Але і це ще не все. На днях я продав свою 30ку, з кітовим EF-S 18-55/3.5-5.6 IS (це саме оновлений кіт, різкий навіть на відритій діафрагмі, з суперефективним стабом). Тепер залишилося вирішити, чого я хочу. Кенон 40Д і такий самий об"єктив, чи 30Д + Тамрон 17-50/2,8? Чи може взагалі Panasonic G1 (micro4/3)? Поки більше схиляюся до думки про 30Д + якийсь світлий штатний зум (Сігма 17-70/2,8-4,5; Тамрон 18-50/2,8 або 28-75/2,8). Щойно матиму все на руках, можна буде почати думати про кар"єру фотографа :) Робота весільним мене якось не дуже радує, особливо коробить від думки про те, що обов"язково потрібно буде знімати і вінчання з усіма тими безбожними псевдохристиянськими ритуалами. Хотілося б себе спробувати в ролі сімейного фотографа, але про це ще мабуть зарані думати. Потрібно відшліфувати майстерність, підігнати свої знання про техніку і процес зйомки. А там гляди і з мене люди вийдуть :-)

Черговий мікроапгрейд

З місяць тому мені пощастило придбати процесор AMD Athlon X2 7750 (ядро Kuma) Black Edition. Як відомо, це звичайний Феном з відключеними двома ядрами, і не зафіксованим множником. Перше дає дещо кращу продуктивність, якшо порівнювати з процесорами покоління К8, друге ж гарантує безпроблемний розгін шляхом простого підвищення множника. Номінальна частота - 2,7ГГц, без проблем працює на 3ГГц. Більше чомусь по множнику не гониться, підозрюю, дається взнаки бюджетність системної плати. Гратися часу не було, так що поки працює на 3ГГц. Кулер той самий (CoolerMaster GeminII), щоправда термопаста інша - Titan Nano Grease (яка вже під руку трапилася :) )

Черговий апгрейд

Трапилася мені можливість проапгрейдити свій ПК. Ось що вийшло:

AMD Athlon X2 5200+ Brisbane.  Взагалі-то замовляв Windsor, але в прайсі постачальника закралася підла помилка. Втім, я довго через це не переживав. На якісь пару % нижча швидкодія в номіналі може бути миттю виправлена... оверклокінгом ;)

Asus M3A78 Pro. З вибором материнської плати труднощів не виникло. В першу чергу через нікудишність КПІ-сервісівських асортиментів. Асус чомусь в останній час не внушаїть довіри, хотілося Гігабайт, але вибирати не довелося. Більше того, навіть таким безваріантним вибором я, як не дивно, щалишився дуже задоволений. На silentpcreview.com є детальний огляд цієї плати, тому довго топтатися на місці не буду. Якість виготовлення просто вражає, аж не віриться, що в руках тримаєш бюджетний Асус. Всі кондери твердотілі, що гарантує їх тривалу роботу. БІОС відразу перепрошито на останню версію. Кулер я залишив старий, CoolerMaster GeminII з двома 120мм вентиляторами, термопаста КПТ-8, куплена в місцевому магазині радіодеталей, фасована в одноразові шприци.

Пам"ять Corsair Dominator DDR2-800 CL5. Замовив був "4"-ку, але коли приїхала "не та", то я навіть зрадів - низьколатентна пам"ять гірше розганяється. Але нагальною стала проблема інсталяції планок. В найближчі до сокету два слоти Корсар не хотів ставати - надто низько нависають хіт-пайпи кулера, а радіатори-гребінці на пам"яті надто високі. Власне, проблема вирішилася відразу - планки встановлено в 2 дальні слоти, але це обов"язково слід мати до уваги ентузіастам, яким потрібно більше 2Гб оперативи.

Все інше залишено в аналогічному вигляді, хіба що дещо змінився склад дискового простору. Тепер на мене добросовісно працюють 3 харди від ВестернДіджитал - 320, 500 і 640Гб. Ніби-то немало, а місця вже бракує :)

Процесор майже відразу розігнано до 3ГГц при напрузі 1.475в, пам"ять при цьому працює на частоті 850МГц при напрузі 1.9в (проти 1.8 номінальних).

В планах змінити відео на HD4850 з нереференсним кулером  (щось накшалт Gainward Golden Sample),  і блок живлення на FSP BlueStormII 500Wt.

Солодкі сни...

В парку Олесандрія і не тільки

Особлива подяка Сергію Стрільчуку за наданий для "тест-драйву" Pentax K110